Органічні пероксиди - це органічні сполуки, що містять пероксидну функціональну групу (ROOR'). Якщо R 'є водень, ці сполуки називають гідропероксидами, які обговорюються в цій статті. Переефіри є пероксианалогами складних ефірів і мають загальну структуру RC (O) OOR. О-зв'язок пероксидів легко розривається, утворюючи вільні радикали у формі RO • (точки представляють неспарені електрони). Таким чином, органічні пероксиди можна використовувати як ініціатор для деяких типів полімеризації, таких як епоксидна смола, яка використовується у склопластиках. Для цієї мети зазвичай використовуються MEKP і бензоїлпероксид. Однак ті самі властивості також означають, що органічні пероксиди можуть навмисно чи ненавмисно ініціювати вибухову полімеризацію в матеріалах із ненасиченим хімічним зв’язком, процес, який використовується у вибухових речовинах. Органічні пероксиди,
Довжина зв’язку OO в пероксидах становить приблизно 1,45 Å, а кут ROO (R=H, C) становить приблизно 110 градусів (як у води). Як правило, двогранний кут C − O − O − R (R=H, C) становить близько 120 градусів. Зв’язок OO є відносно слабким, з енергією дисоціації зв’язку 45-50 ккал/моль (190-210 кДж/моль), що менше половини міцності зв’язків CC, CH і CO.
Пероксиди відіграють важливу роль у біології. Багато аспектів біодеградації або старіння пов'язані з утворенням і розпадом пероксидів, утворених киснем повітря. Для боротьби з цими ефектами використовується ряд біологічних і штучних антиоксидантів. Існують сотні відомих пероксидів і гідропероксидів, отриманих з жирних кислот, стероїдів і терпенів. Жирні кислоти утворюють багато 1,2-діоксенів. Біосинтез простагландинів здійснюється через ендопероксиди (клас біциклічних пероксидів). У світляків люцифераза каталізує окислення люциферину з утворенням пероксисполуки 1,2-діоксетану. Дінененеба оксгетероциклобутан нестабільний і спонтанно розпадається на вуглекислий газ і збуджені кетони, які вивільняють надлишок енергії через люмінесценцію (біолюмінесценцію).